Логотип персонального сайта Т.Скрипки
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Постаті українських діячів 20 століття / Доля: Олександр Вельничук

Доля: Олександр Вельничук

Тамара Скрипка

(1895, Буковина – 1959, США)

Однією з призабутих постатей в діаспорі і зовсім не відомою в Україні є Олександр Вельничук – учасник визвольних змагань, громадський діяч, письменник, митець. Він народився 15 березня 1895 р. в селі Шипіт Ізвірський на Буковині. В Чернівцях закінчив народну школу, а середню освіту здобув в Українській гімназії у Вижниці. Під час Першої світової війни О. Вельничука мобілізували до австрійського війська. Листопадові дні застали його у школі запасних старшинських курсів. Саме О. Вельничук, разом з хор. УСС Нестором, відіграв головну роль в роззброєнні польської офіцерської школи та офіцерського курсу в Кам’янці Струмиловій під Львовом. У боях за Львів у грудневі дні 1918 р. отримав призначення командантом батареї польових гармат, а пізніше – командант першої кінної батареї 6-го полку артилерії УГА. Особливе відзначення отримав також за відважну оборону перед наступаючим ворогом біля Кристинополя (нині Червоноград).

У 1920 р. О. Вельничук склав іспити на гімназіальний атестат у Відні й там же, в університеті, розпочав свої правничі студії, які завершив в Чернівецькому університеті. Під час навчання був активним членом студентського козацтва „Запоріжжя”. Закінчивши університет, відкрив власне адвокатську контору у Вижниці. У тяжкі часи румунської сваволі та безправ’я, він відстоював національні права українців. Зокрема, завдяки його заходам румунська влада повернула українцям будинки Народного дому та гімназіальної бурси. Відтоді він сам брав активну участь в українському громадському житті як член українського Народного дому ім. Ю. Федьковича, а згодом став його головою (до 1940 р.). Він також – організатор, режисер і актор театральної групи, ініціатор і соліст мішаного хору, засновник гуртка народних танців і курсів української мови для дітей. Своїм тактовним толерантним ставленням до всіх, зокрема, до селян, він навернув до Народного дому чисельну українську громаду не тільки Вижниці, а й довколишніх сіл.

Перші літературні проби О. Вельничука відомі ще з гімназійних років (добірки поезій „У пустині”, „Бриндушки”). У 1920-х роках його прозові твори друкувались у „Каменярах”, „Рідному Краї”, „Промені”, „Вістях”.

Активна й невтомна громадська діяльність О. Вельничука припинилась з приходом „визволителів” на Буковину у 1940 р. Серед важких обставин він виїхав до Німеччини, де тяжкою фізичною працею заробляв на виживання у нових невідрадних умовах вимушеної еміграції. Правда, згодом, в таборах ДіПі, працював лектором німецької мови в Богословсько-Педагогічній Академії УАПЦ в Мюнхені і одночасно адміністративним директором заочного навчання при Українському Вільному Університеті.

У 1949 р. О. Вельничук разом з дружиною Авророю приїхав до США й оселився в Нью-Йорку. На жаль, і тут уже немолодий адвокат змушений був працювати фізично, що й стало причиною важкої недуги серця у 1955 р. Однак його творча натура і в цій безнадійній ситуації знайшла вихід: обдарований неабияким відчуттям краси, він почав малювати. У 1957 р. у конкурсі рисунку мистців-аматорів, організованому Art School у Нью-Йорку, здобув першу премію з правом безкоштовного заочного навчання в цій школі. Оскільки недужий лавреат не зреаґував на нагороду, директор школи відвідав його вдома, відзначивши при цьому високий фаховий рівень його малюнків. Роботи О. Вельничука виставлялись на „Hobby Shaw for Old Persons” у Нью-Йорку (1956–1959 рр.) та на Шостій виставці ОМУА в Літературно-Мистецькому Клубі (1959) р. Персональна виставка мистця (60 робіт) відбулася в цьому ж Клубі ОМУА у 1966 році. На жаль, посмертна.

Помер Олександр Вельничук 12 листопада 1959 р. Похований на цвинтарі у Бавнд Бруку. Більшість його праць дружина мистця, передала до музеїв в Бавнд Бруку й УВАН у Нью-Йорку та в приватні збірки.

Хочеться вірити, що ім’я талановитого сина буковинського Підгір’я увійде в історію України, зокрема його рідної Вижниччини, бо любив свою землю у журбі і радості і віддав їй усе, чим була сповнена й обдарована його шляхетна душа.

2001 р. для журналу «Віра» Об’єднання українських православних сестрицтв у США

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1991 – 2018 Т.Скрипка

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1840

Модифіковано : 19.09.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.